Гуманітарний "УДАР": як волонтери та політичні діячі об'єдналися задля допомоги українцям

Єлизавета:  Також ми спілкуємось із першим заступником голови центрального виконавчого комітету партії "УДАР", директором благодійної організації благодійного фонду "Українська команда" Ігорем Гоцулом. Вітаю! Дякую, що взяли участь у нашому проекті.

Розкажіть, будь ласка, скільки часу існує волонтерський штаб, чия була ідея його заснування та що підштовхнуло до його створення?

Ігор Гоцул:  Добрий день. Дякую за запрошення. Волонтерський штаб розпочав роботу буквально з перших нового етапу активної агресії Росії щодо нашої держави. Він почав працювати на базі партії "УДАР". Зрозуміло, що партія "УДАР" як повноцінна політична структура не може зараз існувати, оскільки політична діяльність –  конкуренція, яка зараз не потрібна нашій країні, вона може заважати у консолідації зусиль. Зараз уся країна об’єдналася, щоб протидіяти агресії. Відповідно ми певною мірою призупинили суто політичну діяльність, однак ті активні люди, структури, ті напрацювання, які має партія, можуть бути реалізовані з користю для країни у цей непростий час.

Тому ми запустили цей проект саме на базі партії, використовуючи наші зв’язки, можливості, задіявши наших активістів, тих людей, які так чи інакше симпатизували партії. Зараз це вже не суто партійний проект, навколо нього об’єдналися інші люди. Всі, хто хоче може доєднуватися, ми відкриті для цього.

Що стосується ініціативи, то вона виходила від керівництва партії і вона була підтримана колегами на місцях. Зараз же і Віталій Кличко і Артур Палатний активно займаються побудовою усіх проектів у місті Києві і допомагають у розбудові територіальної оборони міста.

Єлизавета: Ви сказали, що багато людей приєдналися до вас. Яким чином це можна зробити? Це можуть бути звичайні громадяни, представники бізнесу?

Ігор Гоцул: Зараз не стоїть питання просування якихось політичних ідей чи тієї ж політичної конкуренції. Зараз ми всі єдина команда країни, яка працює на її перемогу, тому ми відкриті до співробітництва із будь-якими людьми, з будь-ким, хто захоче, с будь-яким бізнесом, який легально працює на теренах України чи за кордоном.

Єлизавета: Скільки людей налічує зараз команда і за якими напрямками ви працюєте?

Ігор Гоцул: Безпосередньо в центральній структурі нашого волонтерського штабу працює близько 15-17 людей, цей процес постійно змінюється – хтось вибуває, хтось долучається. Але не можу сказати "працює", адже це волонтерський проект. І можна говорити про те, що є сотні людей на місцях. Ми маємо структури в більшості областей України. Не всі вони можуть діяти через активні бойові дії, тимчасову окупацію. Однак навіть у найгарячіших точках цей процес відбувається.

Єлизавета: Чи маєте ви постійних спонсорів?

Ігор Гоцул: Так, ми маємо таких людей. Зараз вся країна мобілізувалась і кожен намагається робити щось корисне. Але не завжди наші постійні спонсори, партнери компанії готові, аби їх називали… Але вони є, цей процес є. Зараз найактивніше задіяний бізнес та наші організації у Львівській, Волинській, Івано-Франківській, Тернопільській, Вінницькій, Закарпатській, Чернівецькій областях.

Найактивнішими отримувачами допомоги сьогодні є Чернігів, Суми, Київ та область, Миколаївська область.

Ви питали ще про структуризацію. По суті, можна говорити про чотири основні напрямки, які реалізовані зараз. У нас є підрозділ, який працює активно з нашими територіальними організаціями, їхніми відділеннями на місцях. Територіальні організації у більшості випадків мають офіси, які працюють як волонтерські хаби. Туди приходять люди, приносять допомогу, там же можуть отримати допомогу. Ці організації накопичують інформацію про потреби або навпаки можливості.

Також у нас є підрозділ фандрейзингу, який займається пошуком допомоги. Ми зараз активно звертаємося до міжнародних структур, які раніше з нами співпрацювали, і до нових структур. Ім’я лідера "УДАРу" відоме в усьому світі, йому довіряють люди. Тому ми зараз, у тому числі, і за допомогою авторитету нашого політичного лідера, намагаємося залучити якомога більше людей.

Ще є підрозділ, який у першу чергу працює із засобами масової інформації і соціальними мережами. Зараз ми організували таку активну взаємодію з громадянами.

І ще один підрозділ, якому зараз складно працювати, це підрозділ логістики. Коли через блокпости, мінні поля, дозволи, треба доставити допомогу в складні точки країни. 

Я теж особисто на собі відчув, що таке бути вимушеним переселенцем, і що таке необхідність звернутися за безкоштовним обідом, за допомогою. Тобто не з теорії, а з практики розуміємо, що це таке і як це працює.

Єлизавета: Як саме ви розподіляєте ресурси? Спочатку, я так розумію, допомога йде у регіони, де ведуться найактивніші бойові дії, де найскладніша гуманітарна ситуація? І чи вдається допомогти всім, хто потребує?

Ігор Гоцул: На жаль, зараз ніхто не в змозі допомогти всім, хто цього потребує. Зараз допомоги потребують мільйони наших громадян. Одна організація не може допомогти всім, але Україна – унікальна країна, і вкотре демонструє усьому світові загальнонаціональну мобілізацію, мобілізацію усієї країни. Цей волонтерський рух, який розгорнувся, це те, чим наші діти будуть пишатися і будуть вивчати це в школі, як приклад величезного героїзму.

Єлизавета: Ви казали про труднощі з логістикою. Які ще є найскладніші напрямки ? З якими труднощами ви стикаєтеся і як намагаєтеся їх вирішувати?

Ігор Гоцул: Ми всі розкидані по різних точках України, хтось взагалі знаходиться за кордоном. Тому зараз найскладніше координувати наші зусилля, бо ми в різних місцях, різних умовах, і не завжди є зв’язок, можливість зателефонувати, інтернет.

Дуже складна зараз логістика як ззовні, так і всередині країни. Іноді відбувається так, що міжнародні організації не готові завезти гуманітарну допомогу навіть на територію Закарпатської, Волинської областей. Вони бояться це робити.

Тому ми зараз відкрили декілька складів за кордоном, які ми намагаємося зараз використовувати як хаби для накопичення гуманітарної допомоги, з наступним переправленням в Україну. Зрозуміло, що складно і всередині країни. Тут теж складно переміщуватися, військова ситуація щодня змінюється. Але ми мали змогу доставляти вантажі навіть в Чернігів, але після того, як був підірваний міст, така можливість була втрачена. Тому ми доставляли вантажі в населені пункти недалеко від Чернігова, і звідти вже маленькими партіями до самого міста.

Єлизавета: Декілька порад, як продовжувати боротися та протистояти ворогу?

Ігор Гоцул: Було б з мого боку нахабно давати поради великій кількості людей, але можу розповісти про власний досвід. Не треба тішити себе надзвичайно високими очікуваннями, це – війна. Скоріш за все вона не закінчиться швидко. Тому не можна впадати ні в оптимізм, ні у песимізм, а треба робити свою справу. Кожен з нас зараз має робити те, що він може, для своєї країни. Таким чином ми наблизимо нашу перемогу.

Як влаштована діяльність волонтерського штабу "Українська команда": головні напрямки допомоги та труднощі 

Єлизавета: Продовжуємо працювати з волонтерським штабом "Українська команда". І говоримо з Аннет та Анною — координаторками з комунікацій та Орестом — координатором з логістики. 

Хочу поставити загальне запитання до кожного, як давно займаєтеся волонтерською діяльністю та чому вирішали займатися?

Аннет: Добрий день. Я вже близько п'яти років працюю у німецькому фонді, і питання в напрямку допомоги українцям для мене не нове. Але, якщо говорити саме про гуманітарну допомогу, волонтерство, то лише з початку повномасштабної війни, 24 лютого, я включилася в це, тому що виникла така потреба та дуже сильне бажання допомагати українцям. Я з початку березня лише включилася, тому координація організації гуманітарної допомоги лише зараз почалася. 

Анна: Я займаюсь громадською діяльністю ще з 2011 року. Я сама родом з Вінниці, де у нас було створено велику асоціацію громадських організацій... Оскільки я педагог за першою освітою, я створила громадську організацію, в яку входили вчителі. І на тому фоні працювала на волонтерських засадах на розвиток нашої області та взагалі розбудову громадського суспільства. А ось зараз активно включилася в активну волонтерську допомогу, тому що вважаю, що кожен українець, не важливо — залишився, виїхав, ми всі робимо усе можливе, щоб повернути нам свободу, права та вільні можливості для нашого життя. 

Орест: Добрий вечір. У різних аспектах можна розглянути волонтерську діяльність. Ще в попередньому складі парламенту в якості радника Голови комітету молодіжної політики, спорту й туризму ми дуже активно працювали і добили прийняття законопроекту про волонтерство. Саме волонтерська діяльність активна, безпосередня, почалася тільки з початком війни. До цього наша команда багато допомагала, але, як правило, це було не організовано і постійно, з продуманою логістикою, точкові були потреби у людей, ми їх забезпечували, ніде цього не афішуючи. 

Єлизавета: Давайте тепер за напрямками. Розпочнімо з Аннет та Анни. Чим ви займаєтеся у штабі та що входить до ваших обов'язків?

Аннет: Коли було створено волонтерський штаб "Української команди", ми поставили собі декілька задач — чим ми хочемо займатися, яку допомогу надавати. Перш за все, це класична гуманітарна допомога, пошук ресурсів, де ми можемо її дістати в межах України. Так само пошук іноземних організацій або волонтерів, які за кордоном. Також ми почали шукати можливості розселення, допомоги з тимчасовим проживанням для переселенців. Загально шукаємо будь-які можливості допомагати людям, які втратили дім, не мають, що їсти, так само і з медикаментами. Наша задача зараз — пошук міжнародних організацій, які готові допомагати. Ми готуємо листи, запити, у цьому нам дуже допомагає мережа контактів політичної партії "УДАР". У нас є дуже багато організацій, які можуть на місцях вивчати потреби населення, часто це харчування, медикаменти, дуже рідко це одяг, так само предмети гігієни. Також виникають потреби у ТРО, ми їх теж вивчаємо і шукаємо, де ми можемо знайти допомогу. 

Єлизавета: Ви казали про міжнародні організації, чи багато з них відгукується?

Аннет: Станом на зараз ми лише почали комунікацію нашу. Зробили дослідження ринку в Європі та Америці. Насправді, найбільш дієвою міжнародною комунікацією, яка вже працює, допомагає нам збирати вантажі, це приватна ініціатива. Дуже багато українців долучені до збору на місцях, допомагають з транспортом. Також у нас є контакти Великобританії, налогоджена комунікація з Італією, Польшею, США. 

Єлизавета: А чи є серед українських організації, представники бізнесу, які долучаються до вас? Із якими ви постійно на контакті? 

Анна: У нас дуже дієві регіональні волонтерські штаби, особливо це Львів. Ми отримуємо велику кількість допомоги від Львівського штабу, ми дуже вдячні Оксані Юринець та громадській організації "Перший жіночий ветеранський простір-хаб". Було вже відправлено велику кількість тонн на Чернігів, Суми, Одесу, Київ. Це були продукти харчування, медикаменти, одяг... Ми налагоджуємо також комунікацію між собою з регіональними штабами. Ми розуміємо, що від тих двох-трьох годин залежить чиєсь життя. Ми дуже вдячні штабу "Української команди" саме вінницького осередку, братам Ткачукам, голові Вищої Ради Клубу Успішних Жінок Людмилі Станіславенко. Тут був організований Центр надання допомоги та підтримки вимушено переселеним особам. Це центр на 400 місць, який складається з двох будівель, їх тут нагодують, дадуть усе, що потрібне. Він функціонужє з перших днів і коли була перша активна хвиля людей, він був повністю заселений. І навіть, коли над Вінницею пролітали ракети, люди спускались у бомбосховище, яке вмістило більше 500 осіб (але це десь 900 квадратів)... Приймають усіх, допомагають усім, хто потребує. 

Єлизавета: Скільки часу люди можуть там перебувати? 

Анна: Скільки їм потрібно. Деякі люди день-два відходять і їдуть далі на західну Україну, деякі там зупиняються, поки не знайдуть житло саме у Вінниці. Якщо немає куди їхати, вони можуть там бути стільки часу, скільки потрібно. 

Єлизавета: Як саме можна до вас звернутися? За місцем прибуття чи раніше узгоджувати? 

Анна: Зрозуміло, що ми не можемо зараз дати точну адресу, куди приїхати...  Наприклад, ми співпрацюємо з мережею ресторанів, які годують переселенців. На початку там були мітки... Тому ми не розголошуємо адресу, де знаходиться  центр.

Єлизавета: Як саме відбувається пошук донорів? Чи можуть до вас люди просто звернутися, які хочуть допомогти, бізнесмени, торгові мережі?

Аннет: Це було б чудово, якщо б до нас зверталися бізнесмени. Ми відкриті до пропозицій. Більше інформації можна отримати на сайті "УДАРУ", як нас можна підтримати, наші контакти. Загалом наш спосіб організацій відбувається через Гугл, який нам допомогає. Але ще наша команда розсереджена у різних країнах, у різних містах України. Наприклад, у нашій команді є колега у США, яка може комунікувати з американськими організаціями. З'явилася ідея знайти організацію, яка готова навчати українських дітей, які вимушено переїхали до інших країн. Ми зараз розглядаємо можливість оплати їхнього навчання, шукаємо гранти, шукаємо можливості перевезення їх до інших країн для навчання... Є такий запит суспільства. 

У наших волонтерів є контакти українців у Німеччині, Італії, які можуть безпосередньо комунікувати з іноземними організаціями. 

Єлизавета: Що за вашим напрямком зараз найскладніше? Пан Ігор говорив, що іноді, звертаючись до міжнародних організацій з приводу гуманітарних вантажів, вони не хочуть або бояться їхати до України..

Аннет: Так, є така проблема. Багато хто боїться перетинати кордон з Україною. Тому наші близькі організації у Львівській та Закарпатській області мають контакти складів у Польщі. Зараз, наприклад, наш вантаж їхатиме в Суми, і він пройшов такий шлях: волонтери у Шотландії організовують авто до Польщі, там його зустрічають українські компанії, які допомогають перевезти вантаж до України. Виходить, що міжнародні організації передають вантаж до країн, наближених до українського корндону, якщо вони бояться, а потім ми організовуємо вже доставку вантажу у Львів, Ужгород тощо. Але добре, що зараз українські водіям-далекобійникам дозволили перетинати кордон туди й назад. 

Єлизавета: А ще з якими труднощами стикаєтесь? 

Аннет: Можу так сказати, що з класичною гуманітарною допомогу майже не виникає проблем. Люди з радістю у супермаркетах купують необхідні речі, залишають це у пунктах збору і передають Україні. З мого досвіду проблеми виникають у пошуку й транспортуванні бронежилетів, касок, часто це якісь медичні засоби. Тут виникають питання до якості, готовності організацій фінансувати такий вид допомоги. 

Єлизавета: Анно, чого зараз найбільше потребують люди? Як переселенці, так і українці, які знаходяться у гарачих точках? 

Анна: Якщо ми говоримо про тероборону, то є підрозділи, яким потрібні і каски, і бронежилети... У багатьох перший запит — це медикаменти. Є такі ліки, які для певних групп людей життєво необхідні. Як відбувається процесс: пишуть нам області — потрібно Сумам — і перелік медикаментів, Миколаїв — перелік медикаментів. Потім це продукти харчування, а потім вже одяг. Але одяг і предмети гігієни це вже десь наприкінці. 

Орест: Якщо ми беремо наш волонтерський штаб, то він більше сконцентрований на класичній гуманітарній допомозі людям, які потребують. Це, звичайно, Чернігів, де дуже плачевна ситуація, Суми ... Якщо говорити про тероборону — їй завжди потрібні бронежилети, також ми допомагаємо бронежителами ЗСУ. Але ж ви розумієте, що неможливо купити один бронежилет і він на все життя. Як правило, часто є такі пластини, де раз потрапила пуля, пластина стає непридатною... Це постійна проблема. Єдине, що зараз пластини і каски прирівняли до гуманітарної допомоги, трішки простіше з цим стало. 

Щодо такої класичної гуманітарки — це медикаменти та їжа, памперси теж. Є такі регіони як Чернігів, особисто нашим штабом туди відправлена велика кількість гуманітарки. Їм там памперси вже не потрібні у великій кількості, там вже немає стільки дітей. Але багато хто продовжує надсилати туди памперси, це факт. Ми у постійній комунікації із мером Чернігова, секретарем, і ми знаємо реальну ситуацію, що їм дійсно треба. Але деякі організації не дізнаються потреби і надсилають із надлишком. 

Ще про проблеми. Недостатньо транспорту, недостатньо водіїв. Але вони всі вирішуються. Інколи ми не маємо машини, ми телефонуємо нашим близьким друзям, які теж щось возять, і вони кажуть "у нас напівзабита фура" , ми тоді їм довантажуємо. Це все вирішується...Але найбільш болючі питання — це безпека водіїв. 

"Ті, у кого ми не могли знайти підтримку, вже давно за кордоном. Інші розуміють, що питання бюрократії не може зарах стояти першочергово"

Єлизавета: Ви згадували про контакти з мером Чернігова. Тобто ви у постійному контакті з органами державної влади у різних регіонах? 

Орест: Так, у постійному. Без цього контакту нормально неможливо возити через всю Україну допомогу, домовлятися. У нас були такі випадки, шо наш водій зі Львова, який має до Київа приїхати, приїжджає о другій ночі. Ми шукаємо, де йому переночувати, як його нагодувати. Тобто ми у постійному контакті — це і логістичні структури, зараз ми відпрацьовуємо питання співпраці з "Укразалізницею". У нас в принципі в Україні були хороші люди, але війна зараз всіх дуже об'єдналися. Всі люди, які лишилися на місцях, допомагають. Ті, у кого ми не могли знайти підтримку, вже давно сидять за кордоном. Інші розуміють, що питання бюрократії не може зарах стояти першочергово. 

Єлизавета: А щодо тимчасово окупованих територій. Чи реально туди доставляти допомогу? Чи є у вас запити від таких регіонів, населених пунктів? 

Орест: По-перше, це залежить від виду окупованої території. Якщо ми говоримо про так зване ОРДЛО чи Крим, то ми не маємо можливості туди доставляти вантажі. Деякі тимчасово окуповані, наголошую тимчасово, зараз ЗСУ наводить порядок з цим поняттям, як ми бачимо. Є можливість направляти вантажі у такі населені пункти, але не можу зараз сказати, бо така можливість тоді може зникнути. У більшості випадків, можемо доставляти. 

Єлизавета: Спочатку ви відправляєте вантаж до регіонів із найбільш критичною ситуацію, а потім вже у більш безпечні регіони?

Орест: Не зовсім так. Ми збираємося командою і визначаємо. В реальному житті це працює так: нам сьогодні подзвонили і говорять: ми знайшли 5 тонн вантажу, є продукти тощо. Ми телефонуємо людям за регіонами, а вони говорять, чи сможуть вони прийняти вантаж. Звичайно, якщо б у нас був вибір регіон на західній України чи той самий Чернігів, ми б навіть не думали. 

Це не такий процес, який ми можемо сформувати, вивести якусь формулу і за нею працювати. У кожному випадку ми оперативно спілкуємось у будь-який час доби і думаємо, що куди доставити. 

Єлизавета: А взагалі вантажі закуповуються коштом штабу чи це безкоштовно надається? 

Орест: Якщо ми говоримо про класичний гуманітарний вантаж, то закупівлі відбуваються не за кошти штабу. Купується, наприклад, за кошти наших топ-партійців. Є перелік людей, ми кидаємо їм клич, що є підрозділ ЗСУ, яким потрібні бронежилети. Ми телефонуємо людям, коли розуміємо, що вони можуть щось пожертвувати на це, розуміємо, що нам вистачає на 50 бронежилетів. Закуповуємо і передаємо. Амуніція закуповується можна сказати за кошти штабу, бо це кошти партійців "УДАРу". 

Аннет: Ми тільки починаємо фандрейзингову компанію. Незабаром на сайті політичної партії "УДАР" будут реквізити для організації фінансової допомоги, щоб ми могли використовувати ці кошти на бензин для водіїв, на закупівлю необхідних товарів, бо процес зараз тільки налагоджується. Ми як волонтери "Україснької команди" зараз використовуємо контакти на місцях, у нас є мережа прихильників партії. Ми зараз зробили опитування серед прихильників партії, типу "Друзі, нам потрібна допомога у різних регіонах України. Чим ви можете допомогти?". Цю форму за декілька днів заповнило 200 людей. 

Єлизавета: Тобто у вас є постійна команда і приєднується багато людей з різних регіонів. А постійна команда скільки осіб налічує? 

Анна: Ну це ж все волонтерське, я так сказати не можу. А так взагалі велика кількість. 

Єлизавета: На останок хочеться почути від вас декілька мотиваційних слів для українців, як не опускати руки? 

Орест: Як не опускати руки? Дивіться зведення ЗСУ і розумійте, що кожен день ми клаптик за клаптиком забираю нашу землю. Наше військо — вмотивоване як ніколи. Треба розуміти, що це просто питання часу. З нашого боку стоять люди, які будуть воювати за свій дім. Уже задню давати нема куди. Треба розуміти, що війну ми виграємо, а далі почнеться розквіт економіки, доведеться державу відбудовувати. Тим хто зневірюється, треба писати на іноземних форумах, що ми чекаємо фінансову допомогу від наших міжнародних партнерів. Друге, нам розповідали, що армія орків — друга армія світу, яка зараз відгрібає від України. Уся Європа має побачити, що Україна — це щит вільного світу. Поки всі глибоко стурбовані, ми показуємо, як треба боротися за свободу і демократію. 

На даний час у окупантів перемоги зовсім підлі. Це перемоги ракетами й літаками. Там, де працює армія, то там шансів із нами немає. Але знову-таки — ракети закінчуються, паливо закінчується, міжнародні санкції дають про себе знати... Але наголошую для міжнародних партнерів, ми обороняємося, ми на своїй землі. Ми боремося за свою свободу!

Аннет: Наша нація зараз переживає дуже сильну трансформацію. У нас є сили і ми здатні змінювати і себе, і допомагати нашій країні. Хочу сказати, що у людей, які зараз переїхали в більш безпечне місце, з'являєтся почуття провини. Але треба розуміти, що є багато способів допомогати своїй країні — є інформаційні війська дуже активні, можна проводити інформаційну компанію. По всій країнам є якість волонтерські штаби — дівчата, хлопці, збирайтеся, збирайте допомогу. І кожен маленький крок допомагає нашій перемозі. 

Анна: Ми живемо у такий час, наша країна зараз у такому стані, коли кожен вибір для людини — правильний. В жодному разі не треба себе корити, що ви виїхали, а в Україні залишилися рідні. Це їхній вибір. Так як показав цей час, як ми згуртувалися, то я, якщо честно, була в шоці. Якщо ви залишилися в Україні на безпечних територіях, кожного дня дякуйте за те, що ви маєте. Не сваріться через дрібниці. Ви маєте де спати, що їсти, ви у своєму домі. У нас є геніальні ЗСУ, наші хлопці, яких ми всі підримуємо, молимося, ми їм безмежно вдячні. Якщо ви втратили все — близьких, домівки. Я не знаю, як правильно... Але іноді ми маємо якусь місію,ми маємо пройти через деякі випробування, щоб потім щось зробити. Іноді найбільша біда трапляється заради чогось більшого. У тих, хто втратив все, має підтримку усього світу. У яку б державу не приїздили, де б ви не були, вас підтримають, ви не самі. Найтемніша ніч перед найсвітлішим світанком. Нехай у нас це буде як кінець якоїсь епохи і початок відродження країни. 

Раніше на порталі "Коментарі" — Гуманітарна Харківщина: як волонтери опікуються мешканцями регіону під час війни в Україні.