Гуманітарна Харківщина: як волонтери опікуються мешканцями регіону під час війни в Україні

Харківський обласний благодійний фонд "Даруй добро" 

Благодійний фонд "Даруй добро" засновано в листопаді 2011 року за ініціативи Анатолія Русецького. У воєнний час Благодійна організація "Харківський обласний благодійний фонд "Даруй Добро" перелаштував стрій — і від початку війни з Росією забезпечує нагальні потреби української армії та мирного населення.  

Гуманітарна країна - волонтери у Харкові

Результат роботи фонду — це щоденна передача гуманітарної допомоги мирному населенню в місті Харкові та Харківській області. На постійній основі "Даруй Добро" допомагає лікарням Харкова, серед яких Харківська міська лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги N4 ім. проф. Мещанінова, де рятують тисячі життів, і українському війську, яке боронить Україну. Мова йде про передачу продуктів харчування, хліба, питної води, ліків, а також амуніції, спорядження та приладдя для військових (бронежилети, прилади нічного бачення, тепловізори, каліматори, генератори, мобільні телефони тощо).

За час воєнних дій, за сприяння Анатолія Русецького мирному населенню та українській армії передано близько 250 тонн гуманітарних вантажів (продукти харчування, хліб, питна вода, речі першого ужитку, а також теплі речі). 

Єлизавета:  У рамках нашого спецпроекту "Гуманітарна країна" ми спілкуємося з депутатом Харківської обласної ради 7 та 8 скликань, Заслуженим юристом України, доктором юридичних наук, професором, організатором благодійних проектів благодійного фонду "Даруй Добро" Анатолієм Русецьким. 

Вітаю Вас, Анатолію Анатолійовичу! Розкажіть, будь ласка, за якими напрямками ви працювали до війни, а чим зараз займаєтесь?

Анатолій Русецький: Війна розділила на до та після… До війни Фонд "Даруй добро" займався розробкою та реалізацією соціальних програм, спрямованих на підтримку та розвиток громад, закладів освіти, медицини, культури, спорту, а також соціально вразливих верств населення, ветеранів війни та праці, учасників АТО, обдарованої  молоді, людей з інвалідністю, сиріт та багатодітних родин. 

"Даруй Добро" має високу репутацію в Харківській області. За час своєї діяльності ми реалізували понад 500 благодійних проектів. 

Єлизавета: Зараз ви опікуєтесь і військовими, і цивільними? 

Анатолій Русецький: Я зараз став бійцем Збройних сил України і очолюю волонтерський логістичний центр. Зі мною працює багато людей. На сьогодні ми вже передали більше, ніж 250 тонн гуманітарної допомоги населенню. З військовими співпрацюємо за напрямком амуніції, надання квадрокоптерів, тепловізорів. А працюємо майже з усіма – Нацгвардія, Збройні Сили, Нацполіція, Служба безпеки. Співпрацюємо з усіма, кому потрібна допомога. 

У нашій команді понад 30 людей, ми маємо багато автомобілів. Фронту передано 4 автомобілі джип, генератори, квадрокоптери, навігатори, бронежилети, тепловізори, каліматори, інвертори, мобільні телефони, оргтехніку тощо.

Єлизавета: Чи маєте ви постійних спонсорів? Та з якими компаніями та організаціями власне співпрацюєте? Чи приєдналися під час війни нові донори? 

Анатолій Русецький: Я особисто працюю з підприємцями й представниками бізнесу, компаніями. З основних – це група компаній "НОВААГРО", власник Сергій Полумисний, колега мій – Пивовар Олександр Миколайович, теж депутат обласної ради. Дуже багато людей, які співпрацюють з нами. 

Єлизавета: Я бачила у вас на Фейсбуці, що ви співпрацюєте з закордонними організаціями… 

Анатолій Русецький: Звісно. Ми цілодобово працюємо з партнерськими організаціями в Україні та за кордоном, в Європі та Америці. Окрему подяку благодійний фонд висловлює донорам Ukrainian Cultural Club of Dallas, DENYS MIASOUTOV. Зараз ми піднімаємо усі наші зв’язки, наші стосунки, для того, щоб був більший ККД та більша ефективність. 

Єлизавета: Чи можете сказали, скільки коштів було витрачено за цей час на допомогу? 

Анатолій Русецький: На сьогодні витрачено близько 5 млн гривень точно, це не враховуючи гуманітарну допомогу. 

Єлизавета: А з органами державної влади ви співпрацюєте? З меріями, Харківською обласною адміністрацією? 

Анатолій Русецький: Співпрацюємо у формі допомоги для них…

Єлизавета: Тобто вони до вас звертаються… ? 

Анатолій Русецький: Так, вони до нас звертаються, ми взаємодіємо. Чим більшою буде взаємодія, тим більшою буде ефективність. 

Єлизавета: Які зараз найпріоритетніші категорії громадян, регіони? Кому найбільше допомога потрібна зараз? 

Анатолій Русецький: На сьогодні у нас пріоритет – це військові, Збройні сили України, 92-а бригада, яка сьогодні захищає Харківщину. Також у пріоритеті об’єднані територіальні громади, мій рідний Ізюмський район, раніше Балаклійський. 

Єлизавета: Чого люди зараз найбільше потребують люди? Їжа, одяг, ліки? 

Анатолій Русецький: Так, дійсно. Ліки, продукти харчування.. Ну і насамперед уваги. Крім нашого основного напрямку діяльності, ми займаємося евакуацією… В області є населені пункти, до яких  не так просто дістатися, але ми маємо таку змогу. 

Єлизавета: Це, мабуть, одні з труднощів, з якими ви стикаєтесь під час роботи. Особливо тимчасово окуповані території.. 

Анатолій Русецький: На жаль… Але ми впевнені, що скоро вони будуть знов під нашим контролем. 

Єлизавета: А скажіть, чи була у вас взагалі думка, що до України прийде повномасштабна війна? 

Анатолій Русецький: Думка була, адже ми спілкуємося як із простими людьми, так і тими, хто у владних кабінетах. Але особисто я не вважав, що це відбуватиметься у такому масштабі.. 

Єлизавета: Усі віримо лише у краще. Декілька порад українцям, як не зневірюватися, не опускати руки та продовжувати боротьбу. 

Анатолій Русецький: Перше, опускати руки у жодному разі ми не маємо права. Ми повинні  вірити тільки у перемогу. Треба розуміти одну річ, що це – наша земля, тут наші діти, наші батьки і ми повинні захищати цю землю. Батьківщина одна. В нас моральне право на висоті, бо саме вони прийшли на нашу землю. Тому правда за нами. 

Ми, до речі, виїжджали нещодавно із французькими журналістами на Малу Рогань, нещодавно звільнений населений пункт на Харківщині. Вони були вражені! Були у школі, підвалі, із людьми спілкувалися. Французи на власні очі побачили ті жахіття війни… 

Єлизавета: Дуже багато руйнувань зазнав населений пункт? 

Анатолій Русецький: Дуже багато. Можливо, я трохи засмучуюсь з оцінками, але десь більше 50%. Є хатини, де немає навіть стріхи, лише стіни залишилися.. Але у нас настрій тільки на перемогу. Іншого не буде!

Гуманітарний фонд "Нова мрія"

Єлизавета: Сьогодні говоримо із співзасновницею Гуманітарного фонду "Нова мрія" Яною Сінгуцькою. 

Вітаю! Розкажіть, будь ласка, скільки часу існує ваш фонд, про напрямки його діяльності, та що власне вас підштовхнуло до його створення? 

Яна Сінгуцька: Фонд був створений ще у 2014 році. Ми тоді багато допомагали на Донбасі. У Харкові ми мали соціальні проекти стосовно юридичної чи психологічної допомоги, освітні проекти. Але коли розпочалася війна, 24 лютого, ми трохи отямилися і наступного дня сказали один одному: "треба щось робити". І створили наш гуманітарний штаб, який на сьогодні дуже великий. Ми маємо декілька великих складів, у нас працює близько 140 волонтерів. 

Один із напрямків роботи – ми годуємо цивільне населення. У нас є три великі кухні, де ми готуємо їжу. Також ми ремонтуємо вікна у будинках, які постраждали від обстрілів. 

Ще один напрямок, який ми намагаємося налагодити… Більше місяця вже війна в країні, і у людей закінчуються гроші. Магазині відкриті, там начебто є їжа, але її нема за що купувати. І це дуже важливо, щоб людина мала змогу піти офіційно заробити собі на їжу. Зараз ми дуже багато над цим працюємо. 

Ще ми допомагаємо лікарням, моргам… 

Взагалі Харків так згуртувався сьогодні. Немає значення, хто ти, де ти був до війни. Усі один одному допомагають. І зараз у нас дуже велика команда. До речі, нам дуже допомагає обласна рада, цивільна адміністрація. Куди б ти не пішов, куди б не звернувся, усі хочуть допомогти.

Війна – це дуже страшно. І найстрашніше – це діти. Ми зараз годуємо метрополітен, де люди проживають із дітьми. Вони стають у чергу за їжею, тримають у маленьких рученятах тарілку… Ми намагаємося їх хоч якось радувати, купляємо цукерки. Але діти беруть по одній, бо знають, що має залишитися ще й іншим. 

Багато літніх людей, лежачих… Ми допомагаємо ховати їх, допомагаємо рідним шукати тіла у моргах. 

Але разом з тим – наступного тижня у нас планується два весілля. Будуть одружуватися волонтери, які нам дуже допомагають. Віце-мер Харкова Світлана Горбунова-Рубан сказала: "я їх одружу, я маю на це право". Після війни вони отримають свідоцтво про шлюб. 

Єлизавета: Ви сказали, що багато людей доєдналися до вашої команди під час війни. Як це можна зробити? Якщо людина хоче допомогти, у неї є можливість.. 

Яна Сінгуцька: У нас є сторінки у соцмережах. Там люди можуть залишати замовлення (на їжу та ліки). А також люди можуть залишати там свої контакти, щоб ми із цією людиною зв’язались і зрозуміли, чим ми можемо один одному стати у нагоді. 

Взагалі ми співпрацюємо з великою кількістю волонтерських організацій. В Харкові, повторюся, всі об’єдналися, всі разом. І всі один одному допомагають. Зараз найголовніше, щоб люди були нагодовані й захищені, це головне завдання. 

Єлизавета: Ви готуєте самостійно чи звертаєтеся до закладів за допомогою? 

Яна Сінгуцька: Власники деяких закладів харчування організували там приготування гарячої їжі… Але взагалі зараз з їжею стало складніше. Це велике питання, велике завдання, із зірочкою… Ми кожного дня шукаємо гуманітарну допомогу, бо людей багато, а їжі не вистачає. І це складне питання усіх людей нагодувати. 

Єлизавета: Наразі ви зосереджені лише на місті Харків?

Яна Сінгуцька: А також Харківській області. Є віддалені, маленькі селища, де я проблеми з постачанням. Наприклад, із дитячим харчуванням, памперсами… У перші дні війни у матерів позникало молоко й була дуже велика потреба дитячого харчування. Зараз же аптеки відчинені й дитячого харчування вистачає. 

А от з їжею… Її потрібно все більше й більше, а людей, які самостійно можуть себе забезпечити, менше. 

Єлизавета: А як з ліками? Наприклад, є люди інсулінозалежні, або які мають хронічні захворювання. Як тут допомога організовується? 

Яна Сінгуцька: Ті ліки, які є у нас, це широкого спектру дії – знеболюючі, наприклад, від тиску, жарознижуючі. Із специфічними ліками ми не працюємо, бо не маємо на це права. Але у лікарнях всі вони є, місто має інсулін. 

До нас зверталася онкохвора людина. Їй були потрібні дуже дорогі ліки – 80 тисяч гривень за одиницю, три було потрібно… Ми збирали кошти і вона купувала собі самостійно, бо мала рецепт. 

Єлизавета: А яким чином ви збираєте кошти? У вас є постійні спонсори чи ви звертаєтесь до громадян? 

Яна Сінгуцька: Ну, по-перше, у нас були свої гроші, але вони потроху скінчаються. В нашій команді багато бізнесменів і кошти витрачаємо на все це… У нас є і спонсори, і ми публікуємо постійно свої рахунки й туди люди надсилають кошти. У нас все підзвітне. 

Єлизавета: А чого все ж зараз потребують люди? 

Яна Сінгуцька: Окрім їжі, ще одна проблема — одяг. У людей весь одяг лишився у потрощених будинках, плюс зараз потепліло. А ще є діти, які ростуть. Ми постійно шукаємо дитячий одяг і це теж проблема. 

Єлизавета: Чи співпрацюєте ви з великими компаніями, мережами магазинів, які допомагають вам? Тим же одягом, продуктами, можливо, предметами гігієни? 

Яна Сінгуцька: Нам дуже багато приходить предметів гігієни, я не буду називати ці магазини. Але майже ніхто нічого не надав безкоштовно. 

Єлизавета: Тобто ви закуповуєте власним коштом? 

Яна Сінгуцька: Так, власним коштом. 

Єлизавета: Хто може звертатися за вашою допомогою? 

Яна Сінгуцька: Є категорії, яким ми допомагаємо в першу чергу – це діти, пенсіонери, інваліди, малозабезпечені громадяни. Але учора я замислилась над ось чим. Приходить людина, молода, здорова, з руками й ногами, але у вона не має змоги працевлаштуватись. Але у людей закінчуються кошти. Тому до кожної людини в нас індивідуальний підхід, ми розмовляємо з усіма. 

Єлизавета: Тобто вдається допомогти всім, хто звертається?

Яна Сінгуцька: Так, поки що вдається.

Єлизавета: А з міжнародними організаціями співпрацюєте? 

Яна Сінгуцька: З-за кордону допомогу ми ще не отримували. Ми веземо допомогу зі Львова, Ужгорода, Луцька, Вінниці, Полтави. А звідси ( з Харкова – ред.), якщо є змога, надаємо допомогу на Донбас. 

Єлизавета: З якими труднощами стикаєтеся? Що для вас зараз найскладніше? Можливо логістика? 

Яна Сінгуцька: Ні, з логістикою проблем немає, з транспортом теж. Нагальна потреба зараз у їжі, це перманентна потреба кожного дня. Ми цілодобово працюємо, щоб отримувати гуманітарну допомогу, бо вона нам вкрай потрібна. 

Єлизавета: Чи співпрацюєте з органами державної влади – меріями, адміністрацією? Як будуєте комунікацію? 

Яна Сінгуцька: Так, у нас відбувається двостороння комунікація. І ми до них звертаємося, і вони до нас. Наприклад, у кожному районі міста є територіальний центр. Там перебувають на обліку люди, наприклад, інваліди, яких вони обслуговували у мирний час. Ми цим територіальним центрам допомагаємо, працюють соціальні працівники. 

А ще, я хочу звернути увагу і віддячити комунальникам нашого міста. Місто – дуже чисте. Люди працюють, місто живе.

Єлизавета: А ще цікаво, чи стикалися ви з випадками шахрайства за цей час? Я, наприклад, особисто знаю приклади, коли люди продавали гуманітарну допомогу, ліки. Чи була у вас така неприємна історія? 

Яна Сінгуцька: Я теж про таке чула, але особисто з цим не стикалася. Ось, наприклад, звертається до тебе людина, вона чогось потребує. Але ж ти додому до кожного завітати не зможеш. Якщо це хвора людина, просимо якісь докази, може виписку з лікарні…. 

Єлизавета: Чи думали ви про те, що в Україні буде настільки страшна війна? 

Яна Сінгуцька: Ні, ніколи не думала. Це був великий шок. Це дуже страшно. У мене поряд із домом зруйновано будинок, і це дуже страшне видовище…. І всі ми зараз працюємо для того, щоб перемога України настала швидше, всі ми цього бажаємо. 

Єлизавета: Декілька мотиваційних слів українцям, харків’янам, порад, як не опускати руки у цей складний час? 

Яна Сінгуцька: По-перше, треба знайти собі якусь справу. Я психолог за фахом і хочу сказати, що якщо людина при справі, у неї немає часу, щоб себе накручувати на негатив. По-друге, треба бути дуже обережними з інформацією, якої зараз дуже багато, відбувається інформаційна війна. Це задля того і робиться, аби люди зневірилися. По-третє, хочу сказати, що в нас дуже сильна армія, дуже сміливі хлопці, дуже гарні люди. Мирна Україна – дуже гарна, тому ми переможемо, відбудуємо свою країну, вона буде ще красивішою і кращою. Я завжди любила Україну і своє місто, але навіть не уявляла, наскільки сильно.  

Раніше на порталі "Коментарі" - Війна в Україні: як фонд Сергія Притули опікується військовими та цивільними.